Буферність ґрунту — це здатність ґрунту протистояти зміні його реакції (рН) при внесенні кислих або лужних реагентів (добрив, меліорантів) або випаданні “кислотних дощів”. Це своєрідний “імунітет” ґрунту проти різких хімічних змін.
Механізм дії
Буферність забезпечується ґрунтовим вбирним комплексом (ГВК) — колоїдними частинками гумусу та глини. Вони здатні поглинати та утримувати іони (H⁺, Al³⁺, Ca²⁺, Mg²⁺) і обмінювати їх.
Залежність:
Чим важчий механічний склад (глина) і чим більше гумусу (чорнозем), тим вища буферність. Такий ґрунт важко підкислити, але й важче розкислити (потрібні вищі норми вапна).
Піщані ґрунти мають низьку буферність. Вони швидко реагують на внесення добрив зміною pH.
Практичне значення
- Внесення добрив: На буферних ґрунтах можна вносити високі норми фізіологічно кислих добрив (селітра, сульфат амонію) без ризику швидкого підкислення. На пісках це небезпечно.
- Розрахунок меліорантів: Норми вапна для розкислення розраховують не лише за pH, а й за гідролітичною кислотністю, яка враховує буферність.
