Азотне живлення — це процес поглинання та асиміляції рослинами азоту (N), який є фундаментальним елементом для створення живої матерії. Азот входить до складу амінокислот, з яких будуються білки, є компонентом хлорофілу (забезпечує фотосинтез), нуклеїнових кислот (ДНК, РНК) та більшості вітамінів.
В агрономії азот називають "елементом росту", оскільки саме він регулює нарощування вегетативної маси та визначає потенційну врожайність більшості культур.
Рослини не можуть засвоювати атмосферний азот (окрім бобових у симбіозі). Вони поглинають його з ґрунту переважно у трьох формах, кожна з яких має свою специфіку застосування:
Знаходиться в ґрунтовому розчині. Дуже рухлива, миттєво засвоюється кореневою системою.
Недолік: легко вимивається опадами в глибокі шари ґрунту.
Приклад: Селітра аміачна.
Фіксується ґрунтово-вбирним комплексом (ГВК), тому малорухлива і не вимивається. Для засвоєння рослина витрачає більше енергії або чекає процесу нітрифікації.
Приклад: Сульфат амонію.
Органічна форма азоту. Найкраще проникає через листову поверхню. У ґрунті потребує перетворення (гідролізу) під дією ферменту уреази.
Приклад: Карбамід (сечовина).
Оскільки азот є реутилізованим елементом, при його нестачі рослина переміщує запаси зі старого листя до точок росту. Тому симптоми проявляються спочатку на нижніх ярусах:
Призводить до "жирування" посівів: утворення надмірної вегетативної маси на шкоду плодоношенню. Збільшується період вегетації, рослини стають вразливими до грибкових хвороб, шкідників та вилягання. У продукції накопичуються шкідливі нітрати.