Словник агронома / Ґрунтознавство

Рельєф

Рельєф — сукупність нерівностей земної поверхні, різних за формою, розміром і походженням. У ґрунтознавстві це один із п’яти класичних факторів ґрунтоутворення за В. Докучаєвим, причому фактор непрямої дії: сам по собі рельєф ґрунт не створює, а перерозподіляє між ділянками тепло, вологу й дрібнозем.

Перерозподіл вологи й ґрунту схилом Ландшафтний профіль від вододілу через схил до улоговини: на вододілі гумусовий горизонт повний, на схилі він змитий і тонкий, у зниженні — намитий і потужніший; стрілками показано напрямок поверхневого стоку. Вододіл (плакор): вода вбирається на місці Поверхневий стік і змив гумусу зі схилу 3–5° Улоговина: намив дрібнозему, надлишок вологи, пізніше достигання змитий, тонший гумусовий горизонт потужніший гумусовий шар Рельєф і перерозподіл вологи схилом
Профіль пояснює, чому одне поле неоднорідне: на вододілі опади вбираються на місці, схилом вода стікає й забирає дрібнозем разом із гумусом, а в улоговині накопичуються і намитий матеріал, і надлишок вологи. Схема: ЦІІАТ.

Елементи рельєфу та їхній водний режим

За характером міграції речовин ділянки поля поділяють на три позиції — це основа геохімічної класифікації ландшафтів.

Схил, ерозія та експозиція

Інтенсивність змиву росте нелінійно: на схилах крутизною 1–2° втрати становлять приблизно 3–5 т/га за рік, на 3–5° — уже 10–20 т/га, а понад 5° — більш ніж 25 т/га. Ці цифри означають, що на одному полі різні його частини мають різний потенціал ґрунтової вологи, різний вміст гумусу й фактично різну потребу в добривах.

Другий чинник — експозиція. Схил південної експозиції прогрівається на 1–2 °C сильніше, швидше пересихає й раніше достигає; північний довше тримає вологу, але на ньому запізнюються сівба та збирання. Природна рослинність на таких схилах помітно різна — і це найпростіший польовий індикатор межі між ділянками.

Це важливо: Рельєф — єдиний фактор ґрунтоутворення, який змінюється в межах одного поля буквально на сотнях метрів. Тому середня по полю картограма з вододілу й улоговини описує ділянку, якої не існує: змита частина схилу недоотримає добрив, а в западині вони будуть надлишковими та частково змиються з наступним стоком. Саме нерівність рельєфу є основною причиною, через яку відбір зразків і внесення добрив планують за зонами, а не суцільно.

Що з цим робить агроном

Заходи прив’язують до конкретної позиції. На схилах усі операції ведуть упоперек ухилу або по горизонталях (контурне землеробство), що знижує стік на 20–40 %; замість оранки застосовують плоскорізний обробіток ґрунту зі збереженням стерні, а найкрутіші ділянки виводять під залуження чи лісосмуги. Тальвеги, куди сходиться вода, залужують смугами — це дешевше, ніж щороку пересівати вимоклі плями. Ділянки з різною експозицією розводять по різних робочих полях, бо строки сівби й збирання на них не збігаються. Вкриття поверхні покривними культурами працює на всіх позиціях, але найбільший ефект дає на схилах.

Часті питання

Чому врожай на схилі нижчий, ніж на вододілі?

Причин щонайменше три, і діють вони одночасно. По-перше, частина опадів не встигає ввібратися й стікає, тому запас продуктивної вологи на схилі менший на 15–30 %. По-друге, разом зі стоком іде найцінніша мулиста фракція з гумусом і поживними речовинами — профіль поступово стає змитим і біднішим. По-третє, на змитому ґрунті ближче до поверхні залягають менш родючі горизонти, у які потрапляє насіння при звичайній глибині сівби. Різниця врожайності між вершиною схилу та вододілом на одному полі зазвичай становить 15–35 %.

З якої крутизни схилу починаються реальні втрати ґрунту?

Змив фіксується вже з 1°, але господарсько відчутним він стає з 3°. Орієнтовна шкала така: 1–2° — близько 3–5 т/га на рік, 3–5° — 10–20 т/га, понад 5° — більше 25 т/га. Для порівняння: природне ґрунтоутворення додає приблизно 0,5–1 т/га на рік, тобто вже на трьохградусному схилі втрати перевищують відновлення на порядок. Крутизна — не єдиний параметр: значення мають також довжина схилу, форма (опукла чи ввігнута) та наявність вкриття поверхні рослинними рештками.

Що робити з улоговинами всередині поля?

Найгірше рішення — щороку сіяти їх нарівні з рештою поля й щороку втрачати посів від вимокання. Замість цього улоговину виділяють в окрему технологічну зону: залужують багаторічними травами постійною смугою по лінії тальвегу або принаймні пересівають пізніше, коли ґрунт прогріється й підсохне. Норму азоту тут знижують — і через ризик вимивання, і тому, що в намитому ґрунті його зазвичай більше. Якщо площа знижень значна, розглядають вибірковий дренаж, але спершу рахують його вартість проти вартості просто вилученої з обробітку площі.

Як експозиція схилу впливає на строки польових робіт?

Південні та південно-західні схили отримують більше сонячної радіації, прогріваються на 1–2 °C сильніше й підсихають раніше — на них швидше настає фізична стиглість ґрунту, тому сівбу починають першою. Мінус тієї ж експозиції — швидша втрата вологи й вищий ризик посухи в критичні фази. Північні схили залишаються прохолодними й вологими: вихід у поле там запізнюється на 3–7 днів, достигання теж, зате волога тримається довше. Практичний наслідок простий: ділянки з протилежними експозиціями не варто об’єднувати в одне робоче поле під одну культуру й один графік робіт.

Схожі терміни

← Повернутися до словника