Словник агронома / Агроекологія

Рослинність

Рослинність (рослинний покрив) — сукупність рослинних угруповань (фітоценозів) певної території з урахуванням їхнього розміщення, структури та кількісних співвідношень. На відміну від флори, яка є лише переліком видів, рослинність описує, як ці види реально розподілені в просторі й скільки їх.

Яруси рослинного покриву та їхній зв’язок із ґрунтоутворенням Схема чотирьох ярусів рослинності: деревного, чагарникового, трав’яного та мохово-лишайникового, під якими лежить підстилка з опаду й ґрунт із кореневою масою, що формує гумусовий горизонт. I — деревний ярус 10–30 м, тінь і опад II — чагарниковий 2–5 м, підлісок III — трав’яний 0,2–1,5 м, дернина IV — мохи й лишайники Підстилка — щорічний опад Коренева маса й опад → гумус і структура Яруси рослинного покриву та ґрунтоутворення
Кожен ярус перехоплює свою частку світла й вологи, а разом вони визначають, скільки органіки та в якому вигляді потрапляє в ґрунт: лісовий покрив складає опад на поверхню, трав’яний — переважно всередину профілю, коренями. Схема: ЦІІАТ.

Ярусна будова покриву

Рослинне угруповання розподіляється по висоті так, щоб мінімізувати конкуренцію за світло. Класична схема лісового фітоценозу має чотири надземні яруси: деревний (10–30 м), чагарниковий (2–5 м), трав’яно-чагарничковий (0,2–1,5 м) і мохово-лишайниковий разом із підстилкою. Не менш важлива підземна ярусність: корені дерев освоюють горизонт 1–3 м, трав — переважно 0–40 см, тому види з різною глибиною вкорінення співіснують на одній площі.

У степу деревного ярусу немає, зате трав’яний розшаровується на 2–3 підʼяруси, а частка підземної фітомаси досягає 70–80 % загальної — саме ця особливість і має вирішальні наслідки для ґрунту.

Рослинність і ґрунтоутворення

Тип рослинності визначає тип ґрунту не менше, ніж порода й клімат. Зелені рослини як продуценти щороку створюють органічну масу, а редуценти перетворюють її на гумус. Різниця між ґрунтовими типами зводиться передусім до того, де надходить ця органіка.

Це важливо: Чорнозем утворює не «багатство» степової рослинності, а місце надходження органіки. Трави щороку відмирають кореневою масою всередині профілю, тому гумус синтезується там, де він і потрібен, на глибині 0–60 см. Ліс складає таку саму за масою органіку на поверхню, і гумусовий горизонт у нього лишається тонким. Це прямо стосується ріллі: рештки, залишені на поверхні, працюють як мульча, але горизонт гумусу нарощують саме корені культур і багаторічних трав.

Що з цього використовує агроном

По-перше, індикацію: склад бур’янового угруповання показує реакцію та режим ґрунту — хвощ і жовтець вказують на перезволоження й кислу реакцію, кропива й лобода на високий вміст азоту, галофітні види на засолення (див. солончаки). По-друге, керування органікою: багаторічні трави й покривні культури вводять у сівозміну саме для того, щоб відтворити «степовий» механізм надходження коренів у профіль. По-третє, прив’язку до місцевості: розподіл природної рослинності повторює рельєф, і на цьому будують межі полів, лісосмуг і залуження улоговин.

Часті питання

Чим рослинність відрізняється від флори?

Флора — це список видів, які трапляються на території, без урахування їхньої кількості й розміщення. Рослинність — характеристика реального покриву: які угруповання його утворюють, як вони розподілені, яка їхня ярусна будова та проєктивне покриття. Два поля можуть мати практично однакову флору, але цілком різну рослинність: на одному переважає щільна дернина злаків, на іншому — розріджені плями бур’янів. Для агронома практичне значення має саме друга характеристика, бо від неї залежать надходження органіки, захист від ерозії та конкуренція з культурою.

Чому під степовою рослинністю утворюються чорноземи?

Через те, куди надходить органічна речовина. У степових трав до 70–80 % фітомаси припадає на корені, які щороку частково відмирають безпосередньо в товщі ґрунту на глибині до 60–100 см. Гумус синтезується там же, рівномірно прошаровуючи профіль, а карбонатний і непромивний водний режим утримує його від вимивання. У лісі порівнянна за масою органіка складається на поверхню у вигляді підстилки, звідки кислі продукти розкладу вимивають сполуки вниз — виникає підзолистий, а не гумусово-акумулятивний профіль.

Навіщо агроному знати про ярусність?

Тому що агрофітоценоз будують за тими самими правилами. Ярусність пояснює, чому працюють сумісні посіви й багатокомпонентні суміші покривних культур: види з різною висотою та різною глибиною кореневої системи не конкурують напряму, а разом дають більше біомаси, ніж кожен окремо. Вона ж пояснює логіку боротьби з бур’янами: культура, що швидко змикає ряди й формує щільний верхній ярус, забирає світло раніше й пригнічує бур’яни без гербіциду. Практично це впливає на норму висіву, ширину міжрядь і склад сумішей.

Чи можна за бур’янами оцінити стан ґрунту?

Орієнтовно — так, це класичний метод фітоіндикації. Хвощ польовий, жовтець повзучий і мати-й-мачуха вказують на перезволоження й ущільнення; щавель малий і волошка — на кислу реакцію; кропива, лобода й галінсога — на високий вміст доступного азоту; солонцева й галофітна рослинність — на засолення. Але індикація дає напрямок, а не число: вона підказує, які саме аналізи замовляти. Рішення про вапнування, дренаж чи корекцію живлення ухвалюють лише після лабораторного визначення pH, сольового складу та агрохімічних показників.

Схожі терміни

← Повернутися до словника