Словник агронома / Рослинництво

Стійкість до вилягання

Стійкість до вилягання — здатність рослин утримувати вертикальне положення стебла від колосіння до збирання, не зламуючись і не вивертаючись із ґрунту. Розрізняють стеблове вилягання (злам або перегин нижніх міжвузлів) і кореневе (нахил усієї рослини разом із кореневою системою на перезволоженому ґрунті).

Вилягання залежно від норми азоту та густоти стеблостою Дві криві показують частку полеглої площі посіву залежно від норми азоту. За густоти 3,5 млн стебел на гектар вилягання лишається помірним навіть за 180 кілограмів азоту, за густоти 5,5 млн воно переходить поріг 20 відсотків уже за 120 кілограмів; зелена смуга позначає зону оптимуму 90–120 кілограмів. 3,5 млн стебел/га 5,5 млн стебел/га Зона ризику: вилягання понад 20 % поріг 20 % полеглої площі Зона оптимуму 90–120 кг/га 0 50 100 150 200 0 10 20 30 40 50 60 70 Норма азоту, кг д. р./га Полегла площа посіву, %
Та сама норма азоту дає різний результат залежно від густоти: у зрідженому посіві 150 кг/га ще безпечні, у загущеному поріг вилягання переходять уже за 120 кг/га. Схема: ЦІІАТ.

Від чого залежить міцність стеблостою

Механіка проста: стебло працює як тонкостінна трубка, і його стійкість визначають довжина двох нижніх міжвузлів, товщина стінки соломини та якість закріплення в ґрунті. Довге тонке міжвузля з високо піднятим центром маси ламається від першої ж зливи з вітром. Генетика задає базовий рівень (короткостеблові сорти майже не вилягають), але вирішальний внесок робить агрофон.

Три головні чинники ризику

Це важливо: Ціна вилягання залежить від фази. Полягання до цвітіння й на початку наливу зменшує врожай на 30–50 %: порушується відтік асимілятів, зерно лишається щуплим. Після воскової стиглості прямі втрати становлять 5–10 %, зате різко зростають втрати за жаткою — вони збільшуються у 2–3 рази, а разом із ними падає продуктивність комбайна й підвищується вологість і засміченість вороху.

Як утримати посів вертикальним

Перший прийом — дробне азотне живлення: основну частину норми переносять з кущення на початок виходу в трубку й прикореневе підживлення, а на високих фонах додатково страхуються ретардантами. Регулятори росту застосовують у чітко визначену фазу — від початку виходу в трубку до появи прапорцевого листка, пізніше вони вже не вкорочують міжвузля. Другий прийом — норма висіву під конкретний сорт і зону, з поправкою на строк сівби: пізні посіви кущаться слабше й потребують вищої норми, ранні — навпаки. Третій — фунгіцидний захист основи стебла та збалансоване калійне живлення, яке зміцнює механічні тканини. Якщо посів усе ж поліг, спосіб збирання підбирають окремо: на сплутаному стеблостої часто виручає роздільне збирання, а сумарний результат оцінюють за фактичною урожайністю сільськогосподарських культур після доробки.

Часті питання

У якій фазі вилягання найдорожче?

Найгірший варіант — полягання від колосіння до середини наливу. У цей момент зерно ще формується, а порушений відтік пластичних речовин і затінення листків одразу знижують масу 1000 зерен; втрати сягають 30–50 %. Полеглий посів гірше провітрюється, довше лишається вологим і масово уражується фузаріозом колоса, що б’є вже по якості зерна. Вилягання після воскової стиглості коштує значно менше — головні збитки переходять у площину збирання: зниження швидкості комбайна, зріз нижче й підвищені втрати за жаткою.

Чи завжди у виляганні винен азот?

Ні, азот — найчастіша, але не єдина причина. Друга за вагомістю — густота: навіть за поміркованої норми добрив загущений посів витягується й дає тонке стебло. Третя — інфекції основи стебла, які руйнують механічні тканини непомітно, аж поки поле не ляже після дощу. Свою роль відіграють також перезволоження й розпушений верхній шар, у якому корені гірше тримаються, дефіцит калію та кремнію, а іноді й пошкодження стеблового вузла шкідниками. Тому перед тим, як зменшувати норму азоту, варто розібратися у справжній причині — інакше можна втратити врожай без жодної користі.

Як працюють регулятори росту проти вилягання?

Ретарданти гальмують синтез гіберелінів, тому міжвузля видовжується менше, а стінка соломини потовщується — центр маси опускається, і стебло краще протистоїть вітру. Ключове — фаза: обробка від початку виходу в трубку до появи прапорцевого листка діє на ті міжвузля, які ще ростуть. Після колосіння ефекту вже не буде. Дозу узгоджують із фоном живлення й запасом вологи: на посушливому полі й слабкому стеблостої обробка може навіть знизити врожай, тому її планують лише там, де ризик вилягання реальний.

Що робити з полем, яке вже полягло?

Підняти стеблостій неможливо, тому завдання зводиться до мінімізації втрат при збиранні. Полеглі ділянки збирають окремо, ведуть комбайн під кутом до напрямку вилягання або назустріч йому, знижують швидкість і опускають зріз, використовуючи стеблопідіймачі на жатці. Якщо посів сплутаний і нерівномірно достигає, розглядають роздільне збирання з укладанням у валок. Обов’язково перевіряють втрати рамкою після перших проходів і за потреби коригують налаштування — на полеглому полі різниця між акуратним і поспішним збиранням легко сягає 0,5 т/га.